dc.description.abstract |
У статті проаналізовано монополістичні тенденції в цукровій
промисловості України в складі Російської імперії наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст. Зазначено, що саме для цієї галузі в джерелах і подекуди в
історіографії склалася плутанина в термінах, адже традиційно
монополістичні союзи тут називають синдикатами, хоча по своїй суті вони
є картелями. Визначено, що цукрова промисловість була однією з перших
галузей, де розпочалися процеси монополізації – перши картель тут було
створено в 1887 р. Разом з тим, висока конкуренція на цукровому ринку
зумовила його нестійкість і розпад в першій половині 1890-х рр. Тоді ж
було введено урядове нормування обсягів виробництва та реалізації
цукру. З початком ХХ ст., який було позначено економічною кризою
1900–1903 рр., панівною стала тенденція до монополізації рафінаду.
Визначено, що картель виробників рафінаду почав діяльність у 1903 р., але
був нестійким, тому угоду неодноразово розривали та укладали знову.
Напередодні Першої світової війни було зроблено спробу синдикування
союзу, але завершеного вигляду він не отримав. Протягом війни у зв’язку
із стрімким зростанням цін уряд у 1916 р. створив Центральне бюро для
об’єднання закупівель цукру (Центроцукор), що унеможливило подальшу
діяльність цукрових картелів. Окремо підкреслено, що протягом всього
періоду існування монополістичних угод у цукровій промисловості
підприємці користувалися систематичною підтримкою уряду, не
зважаючи на незадоволення значної частини суспільства. Підсумовано,
що в цукровій промисловості Російської імперії монополістичні угоди не
пішли далі нестійких картельних союзів, що було традиційним для галузей
з сильною конкуренцією. Іншою тенденцією став системний захист
інтересів цукрозаводчиків з боку державної влади, оскільки найбільші
виробники цукру належали до впливових дворянських родин, тому й
користувалися додатково становими привілеями. |
uk_UA |