Монополістичні тенденції в цукровій промисловості України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Abstract

У статті проаналізовано монополістичні тенденції в цукровій промисловості України в складі Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Зазначено, що саме для цієї галузі в джерелах і подекуди в історіографії склалася плутанина в термінах, адже традиційно монополістичні союзи тут називають синдикатами, хоча по своїй суті вони є картелями. Визначено, що цукрова промисловість була однією з перших галузей, де розпочалися процеси монополізації – перши картель тут було створено в 1887 р. Разом з тим, висока конкуренція на цукровому ринку зумовила його нестійкість і розпад в першій половині 1890-х рр. Тоді ж було введено урядове нормування обсягів виробництва та реалізації цукру. З початком ХХ ст., який було позначено економічною кризою 1900–1903 рр., панівною стала тенденція до монополізації рафінаду. Визначено, що картель виробників рафінаду почав діяльність у 1903 р., але був нестійким, тому угоду неодноразово розривали та укладали знову. Напередодні Першої світової війни було зроблено спробу синдикування союзу, але завершеного вигляду він не отримав. Протягом війни у зв’язку із стрімким зростанням цін уряд у 1916 р. створив Центральне бюро для об’єднання закупівель цукру (Центроцукор), що унеможливило подальшу діяльність цукрових картелів. Окремо підкреслено, що протягом всього періоду існування монополістичних угод у цукровій промисловості підприємці користувалися систематичною підтримкою уряду, не зважаючи на незадоволення значної частини суспільства. Підсумовано, що в цукровій промисловості Російської імперії монополістичні угоди не пішли далі нестійких картельних союзів, що було традиційним для галузей з сильною конкуренцією. Іншою тенденцією став системний захист інтересів цукрозаводчиків з боку державної влади, оскільки найбільші виробники цукру належали до впливових дворянських родин, тому й користувалися додатково становими привілеями.