Діахронна множинність перекладів у контексті теорії еквівалентності (на матеріалі українських ретрансляцій трагедій У. Шекспіра)

Abstract

У статті розглядається поняття еквівалентності в контексті діахронної множинності перекладів трагедій У. Шекспіра. Надається аналіз різних підходів до визначення рівнів еквівалентності: Ю. Найда та К. Райс виділяють формальну та динамічну еквівалентність; Дж. Кетфорд виділяє формальний відповідник і текстовий еквівалент; Дж. Хаус розмежовує явний та прихований переклад. В. Коллер виділяє п'ять типів еквівалентності: денотативну, конотативну, нормативну, прагматичну та формальну. В. Комісаров розрізняє рівні еквівалентності, що утворюють ієрархічну структуру: мета комунікації; ідентифікація ситуації, „спосіб опису ситуації”, значення синтаксичних структур, словесні знаки. У статті висвітлено поняття діахронної множинності ретрансляцій часово віддаленого першотвору на прикладі українських перекладів ХІХ–ХХІ століть трагедій У. Шекспіра „Гамлет” і „Ромео і Джульєтта” та визначено основні принципи теорії еквівалентності, на яких ґрунтується діахронна множинність перекладів. Охарактеризовано специфіку застосування перекладачами різних стратегій у досягненні еквівалентності тексту оригіналу і тексту перекладу, що зумовлені творчою індивідуальністю перекладача та стилем перекладу. У статті продемонстровано, що досягнення еквівалентності часово віддаленого першотвору, що не є фіксованою величиною, – дуже важливе завдання для кожного перекладача, вирішення якого зумовлено різними факторами, зокрема, обранням перекладачем доречних стратегій і тактик. Кожен переклад відображає „власний” оригінал, який завжди випливає з індивідуального бачення тексту перекладачем.