Abstract:
У статті розглянуто особливості синтаксису простого речення на матеріалі поезії малих форм Євгена Маланюка. Проаналізовано та встановлено, що до стилістичних ресурсів простого речення належать особливі випадки вживання однорідності, різновиди простих моделей речення, наявність різноманітних ускладнювальних компонентів. Найвиразнішими синтаксичними конструкціями в поетичних текстах Євгена Маланюка є неповні речення. Поет нерідко використовує зворотній порядок слів: він переставляє члени речення для того, щоб викликати емоційні переживання (позитивні чи негативні почуття) у читача, акцентувати його увагу на конкретному члені речення, уміло послуговується продуктивними моделями речень, однак переважають прості речення з ускладненими компонентами.
У результаті дослідження з’ясовано особливості синтаксичностилістичної організації мови поетичних творів: специфіка координації підмета і присудка, випадки зображального використання однорідних членів речення, виражальні можливості простого речення у поетичних текстах.
Результатом проведеної роботи стало виокремлення особливостей синтаксично-стилістичної організації поетичного тексту автора. Результати дослідження дають змогу оцінити внесок поета у систему синтаксичних ресурсів українського художнього мовлення та визначити закономірності й тенденції розвитку літературної мови.
Вивчення синтаксичного мовного аспекту поета Євгена Маланюка висвітлює індивідуальну неповторність поета.
У перспективі вбачається дослідження синтаксису складного речення Є. Маланюка та вивчення особливостей мови публіцистики поета як унікального явища в історії української літературної мови.
