Невласне-пряма мова в сучасній російської жіночої прозі

Abstract

В статті розглянуто специфіку функціонування невласне-прямої мови в сучасній жіночій прозі на матеріалі творів Т. Толстої, Л. Улицької, В. Токарєвої. Вперше до невласне-прямої мови звернувся О. Пушкін, використовуючи цей стилістичний прийом для розкриття психологізму своих персонажів. Потім його досвід був представлений в творах М. Лермонтова, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, Л. Толстого. Сучасні письменники активно звертаються до цього прийому. Вивчення невласне-прямої мови в лінгвістиці почалося на кінці 19 століття і триває до сих пір, тому що сучасні художні тексти дають цікавий матеріал для вивчення цього явища. Невласне-пряма мова є формою передачі мови в художньому оповіданні, одним з прийомів суб'єктивації авторської оповіді, а також засобом оповіді, що поєднує в собі суб'єктно-мовні плани автора, оповідача та персонажа. Невласне-пряма мова широко використовується в літературних творах як стилістичний та синтаксичний прийом. Невласне-пряма мова вільно та точно передає чужу мову, відкриває читачеві внутрішній світ персонажа і створює основу для комунікативної взаємодії між автором і героєм. Тому невласне-пряма мова є не тільки лаконічним та виразним засобом передачі мови персонажа, вона також здатна надавати тексту більш яскравого емоційно-експресивного забарвлення, який сприяє розумінню читачем глибинного значення твору.