Практика втілення комуністичного виховання в 1920–1930-х роках (Батьки і діти)

Abstract

Стаття базується на дослідженні, яке було опубліковано в попередньому випуску вісника. В даному випадку надаються приклади виховання дітей владою по відношенню до батьків, а дітей сиріт по відношенню до суспільства. На жаль, початковий етап становлення комуністичного виховання не приніс із собою нічого хорошого. Влада намагалась надати свободу відносинам між чоловіком і жінкою, а отримала сотні пар, які так і не змогли дійти до омріяного рівноправ’я або кохання назавжди. Влада намагалась розписати яким чином варто виховувати дітей, а на справі вийшло, що дітям краще рости під контролем батьків, а не державних представників. Влада запропонувала утворювати спеціальні дитячі будинки, щоб допомогти безхатченкам, а на ділі вийшло, що проживали в умовах знущань, недоїдань, гвалтувань. Починаючи свою діяльність із боротьби з усіма „ворогами”, держава так і залишилась на політиці постійної боротьби (не тільки із зовнішнім ворогом, а й внутрішнім), призвівши до віддалення відносин між дітьми та батьками, між братами і сестрами, між родичами. Згадайте передачу „Жді мєня”, під час якої люди розповідали власні історії того хто як загубився. Експеримент радянської влади не вдався, врешті решт все повернулось назад (коло замкнулося). Та чи варті були ці всі експерименти того? І кому за них прийшлося відповідати?