Abstract:
Статтю присвячено аналізу ендофазного (внутрішнього) мовлення в англійськомовній художній постмодерністській літературі ХХ – поч. ХХІ століття. На тлі теоретико-методологічних міркувань про систему способів і форм мовлення в персонажному дискурсі автором задекларовано й прикладово описано нову ендофазну форму мовлення – ДуД (думка у думці). Цій формі притаманні структурно-смислові компоненти, які увиразнюють її метафоричну образність, що допускає множинність інтерпретацій персонажного дискурсу постмодернізму. ДуД вирізняє характерологічна ознака, властива англійськомовному експериментальному письму, – психологічна образність акцентуйованих психічних репрезентацій здогаданок персонажа, що можуть знеобачка промайнути в ендофазних формах персонажного дискурсу – більшою мірою, аніж інші його способи й форми.
Подана в дослідженні прикладова база свідчить про те, що ДуД володіє структурно-смисловими рисами, які увиразнюють її метафоричну образність: інтимність, віртуальність, відсутність логіки, обриви логіки, присутність незвичних логічних зв’язків, заплутування, розтягування, або раптову компресію смислу, смислове нагромадження, або ж навпаки смислову розмитість, полікодування смислів. Спостереження над мовою англійськомовної експериментальної (постмодерністської) художньої прози дають підстави говорити про те, що дискурсна зона персонажа, яка виникає на тлі системи способів передачі мовлення, а також перебуває в наративному діалозі, розвиває в читача уявлення про персонажа як про мисленнєво-мовленнєву особистість і водночас як художній інтелект, розум.
