Художньо-мовна практика Тараса Шевченка як чинник розвитку літературної норми

Abstract

У статті розглянуто практику мовної діяльності Т. Шевченка з погляду відповідності засобів вираження думки літературним нормам. Доведено, що говіркові явища, поширені в мовній практиці Т. Шевченка, відображають процеси становлення мовного узусу. Усі вони засвідчують варіантність літературної норми як факт історії. Часове прочитання літературної спадщини Т. Шевченка виявляє гетерогенний характер правил вимови, написання й уживання слів та їхніх форм, актуалізує питання про прив’язаність художнього стилю до розмовного джерела, фольклорних текстів. Функціональна активність варіантів, які не стали літературною мовою, порівняно з тими, що набули статусу нормативних, у творах Т. Шевченка невелика, що відбиває фольклорну традицію нівеляції локальних особливостей, коли зазвичай перевага належить тому варіантові, який єднає діалекти.