Abstract:
Стаття є спробою проаналізувати специфіку плюрилінгвізму як однієї з провідних тенденцій розвитку мовної освіти в країнах Євросоюзу на підставі аналізу документів і досліджень Ради Європи з питань мовної політики й освіти. Робиться висновок про те, що поняття плюрилінгвізму відмежовується від поняття мультилінгвізму. Мультилінгвізм розуміється як знання кількох мов або співіснування різних мов в одному суспільстві, тоді як плюрилінгвізм визначається як процес і результат збагачення плюрилінгвального репертуару людини, який складається з мов і мовних варіантів, незалежно від рівня володіння ними. У статті підкреслено, що в контексті плюрилінгвальної мовної освіти формування плюрилінгвальної компетенції особистості стає головною метою. Плюрилінгвальна компетенція є здатністю особистості користуватися кількома мовами з комунікативними цілями і брати участь у міжкультурному спілкуванні. Особистість зі сформованою плюрилінгвальною компетенцією володіє кількома мовами на рівні, який уможливлює спілкування й навчання протягом життя; знаннями з лінгвістики, необхідними для розуміння мовних систем, їх аналізу й порівняння; володіє вміннями міжособистісного й міжкультурного спілкування. Формування плюрилінгвальної компетенції на певному життєвому етапі здійснюється вчителем, який має володіти кількома мовами, лінгвістичними та методичними знаннями специфіки навчання другої та наступних мов з опорою на рідну мову й інші мови, що вивчаються.
