Abstract:
У статті здійснено комплексний теоретичний та емпіричний аналіз феномена сучасного українського воєнного фольклору, який набув безпрецедентного поширення в умовах повномасштабного російського вторгнення. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході з використанням методів жанрового та структурно-функціонального аналізу.
Доведено, що новітня народна творчість епохи війни характеризується гібридністю, органічно поєднуючи традиційні усні форми (пісенний епос, міфологізовані легенди, сучасна пареміологія, анекдоти) з цифровими форматами (зокрема, інтернет-мемами). Розкрито ключові соціокультурні функції воєнного фольклору, а саме: психотерапевтичну (зниження рівня суспільної тривоги, подолання травматичного досвіду та страху через гумор і сатиру), консолідуючу (об’єднання нації довкола спільних символів супротиву, створення відчуття солідарності та взаємопідтримки), ідентифікаційну (розмежування «своїх» та «чужих», деконструкція, дегуманізація та висміювання образу ворога) та виховну.
Особливий акцент у дослідженні зроблено на педагогічному потенціалі фольклорних наративів як надзвичайно дієвого інструмента національно-патріотичного виховання, збереження історичної пам’яті та формування міцної громадянської свідомості сучасної молоді. Наголошується на необхідності подальшої інтеграції цих матеріалів (зокрема, пісень та мемів, що транслюють цінності свободи, гідності та самопожертви) в освітній процес закладів загальної середньої та вищої освіти. Воєнний фольклор розглядається як міцний фундамент національної резильєнтності та дієвий інструмент формування ціннісних орієнтирів майбутніх поколінь громадян України.
