Особливості надання консультаційних послуг ВПО в Україні в умовах воєнного стану

Abstract

У статті розкривається важливість надання консультаційних послуг, що стають важливим інструментом соціальної адаптації, відновлення трудового потенціалу та забезпечення економічної стабільності ВПО. У сучасних умовах воєнного стану та соціально-економічної нестабільності особливого значення набуває питання консультування як інструменту підтримки ВПО та інших соціально вразливих категорій населення. Попри наявності окремих ініціатив, у науковій літературі ще недостатньо розкрито зміст, форми та технології надання консультацій саме ВПО, з урахуванням їхніх травматичних переживань, психологічного стану та специфіки регіонального ринку праці. Метою дослідження є розкриття особливостей надання консультаційних послуг ВПО в Україні в умовах воєнного стану. У статті проаналізовано нормативно-правову базу України, що регламентує надання соціальних послуг ВПО, зокрема консультативних. Виокремлено ознаки консультації як об’єкту правового регулювання. Здійснено порівняльний аналіз соціального консультування і психологічного консультування за критеріями: мета, процес, акцент, типовий запит, спрямованість у часі, тривалість. Визначено сутність консультативної послуги для ВПО, відповідно до класифікатора соціальних послуг, що полягає в цілеспрямованому процесі професійної підтримки, у межах якої здійснюється структурований аналіз життєвої ситуації клієнта, виокремлення ключових проблем і ресурсів, формулювання реалістичних цілей та розроблення поетапного плану виходу зі складних обставин. Авторами надано характеристика різновидів консультаційних послуг для ВПО за Державним стандартом соціальної послуги консультування. Акцентовано увагу, соціальний працівник використовує консультаційні технології для підвищення автономії клієнта, розвитку його здатності до прийняття рішень та мобілізації внутрішніх ресурсів. Обґрунтовано зміст, завдання консультаційних послуг для ВПО. У висновках наголошено на запровадженні різних видів консультування, що не лише мінімізують наслідки складних життєвих обставин, а й підсилюють автономність, соціальну включеність і життєстійкість внутрішньо переміщених осіб.