Трансформація системи надання соціальних послуг на першому етапі адміністративно-територіальної реформи

Abstract

Протягом 2014–2020 років в Україні розпочались процеси реформування в державному секторі та секторі місцевого самоврядування, які дійсно можна назвати корінними зрушеннями на шляху переходу держави від просто часткового корегування пострадянського надбання до реального втілення європейських стандартів. Не зважаючи на те, що ці реформи було задекларовано ще в середині 90-х років ХХ сторіччя, майже одразу після набуття Україною незалежності, саме вищєозначений період став часом дійсних трансформаційних змін. Тут йдеться не просто про зміну креслень чи зміну ролей тих чи інших органів влади. Принципово змінюється вся система організації влади, що передбачала вертикальне планування та реалізацію процесів управління державою у форматі «зверху – до низу». Мета була створити сукупність більш самодостатніх територіальних утворень, що керуються централізованим законодавством, а організацію та впровадження послуг забезпечують на містах. Тож цілком природньо, що ця реформа системи організації влади, як в адміністративному, так і в територіальному аспектах неодмінно потягнула за собою зміни в формуванні систем надання публічних послуг – визначення надавачів послуг, їх формату та обсягів і, звісно, механізми їх фінансування. Тут дуже важлива роль влади, як на центральному, так і на регіональному та місцевому рівнях, в першу чергу в забезпеченні гармонійності процесів реформування та недопущені критичних невідповідностей в часі, ресурсах виконавців, та їх відповідальності. В статті спробуємо подивитись наскільки гармонійно вклалась в загальну картину реформ цього періоду система надання соціальних послуг і які з цього необхідно зробити висновки. Розуміння того, як ми пройшли саме чей час «швидких» реформ, дасть нам можливість більш детально пропрацювати наступні кроки та забезпечити максимальну спроможність нової моделі адміністративно-територіального устрою нашої держави.