Партнерська взаємодія з генеративним штучним інтелектом у навчанні історії та громадянської освіти: педагогічні ризики та нормативні межі

Abstract

У статті здійснено теоретико-концептуальний аналіз партнерської взаємодії педагога з генеративним штучним інтелектом у навчанні історії та громадянської освіти. Обґрунтовано, що інтеграція генеративного штучного інтелекту в гуманітарну освіту набуває не лише інструментального, але й нормативного характеру, оскільки впливає на інтерпретаційну рамку навчання, структурування історичних і суспільно-політичних смислів, а також на розподіл відповідальності між педагогом і алгоритмічною системою. Проаналізовано сучасні підходи до моделі партнерської взаємодії та уточнено їх у контексті дисциплін, де педагог виступає суб’єктом інтерпретації та гарантом науково обґрунтованої багатоперспективності.Визначено ключові педагогічні ризики використання генеративного штучного інтелекту, як-от: формування псевдосиметрії в умовах нормативної асиметрії, стандартизація інтер-претацій, відтворення стохастичних викривлень, редукція педагогічної агентності та проблемність автоматизованого оцінювання розгорнутих відповідей і громадянських позицій здобувачів освіти. Запропоновано модель трьох зон делегування функцій генеративного штучного інтелекту (інструментальної, керованої та недопустимої), що дає змогу диференціювати допустимі й нормативно неприйнятні форми алгоритмічної участі в освітньому процесі. Окреслено специфіку українського освітнього контексту, зокрема вплив воєнної та інформаційної агресії на підвищення чутливості до історичного наративу й громадянського змісту навчання. Доведено, що збереження за педагогом ролі суб’єкта інтерпретації та носія професійної відповідальності є необхідною умовою інтеграції генеративного штучного інтелекту у процес навчання історії та громадянську освіту.