Цифрова взаємодія закладів вищої освіти та територіальних громад в умовах воєнного стану й повоєнної відбудови: українські кейси

Abstract

Стаття присвячена дослідженню цифрової взаємодії закладів вищої освіти та територіальних громад України в умовах воєнного стану та повоєнної відбудови як стратегічного напряму розвитку регіональних екосистем. Обґрунтовано, що цифрова взаємодія виступає ключовим механізмом підвищення управлінської спроможності громад, збереження й розвитку людського капіталу, а також посилення ролі університетів у суспільному поступі. Сутність цифрової взаємодії визначається як процес узгодження нормативного, організаційного, технологічного та ресурсного рівнів співпраці, що забезпечує її системність, сталість і здатність до адаптації в умовах кризових викликів та трансформаційних процесів. Проаналізовано українські практики використання цифрових технологій у межах ініціатив Smart City, створення цифрових просторів, програм підвищення цифрової стійкості громад, розвитку кібербезпеки та впровадження інструментів електронного врядування. Виокремлено спільні характеристики таких кейсів. Підкреслено роль міжнародних програм і грантових ініціатив у розширенні ресурсної бази партнерства та інтеграції у європейський дослідницький простір. Доведено, що ефективність цифрової взаємодії залежить від узгодженості стратегічних документів розвитку, рівня кадрової спроможності, сформованості цифрових компетентностей та здатності до міжсекторної координації. Зроблено висновок про необхідність переходу від поодиноких проєктів до системної моделі цифрової взаємодії між закладами вищої освіти й територіальними громадами як важливої передумови підвищення якості публічного управління, підтримки інновацій та забезпечення сталого повоєнного відновлення територій України.