Abstract:
При формалізації та верифікації як опублікованих, так і неопублікованих біографічних даних громадсько-політичних діячів, науковців, фахівців з’ясовується, що багато елементів їх біографій (дати народження й смерті, місце народження, соціальний або професійний статус, громадянство та інше) з джерел особового походження – некрологів, мемуарів, дослідницьких публікацій та навіть у власноруч написаних емігрантами Curriculum Vitae) – разюче відмінні.
Мереживо біографічних невідповідностей пояснюється двома причинами. По-перше, через природні помилками людської пам’яті, здатної витісняти, а той забувати інформацію, а отже, конструювати власну, тобто, нову біографію.
Для ідейних (вмотивованих) українців, які залишили Україну внаслідок програшу Національно-визвольних змагань 1919 – 1921 рр., питання про зміну або актуалізацію за кордоном нової культурної, мовної або професійної ідентичності не стояло. Ця категорія вихідців аж до 1925 р. очікувала падіння більшовицького режиму та мріяла тріумфально повернутися додому, тому зовсім не намагалися інтегруватися в нове культурне або професійне середовище. Ось і формувала, виписувала, унікальний паралельний простір – широку національну, громадсько-політичну й культурно-освітню інфраструктуру (професійні товариства, наукові інститути, навчальні заклади, видавництва, журнали й т. і.) – все те, що ототожнюють з українською еміграцією загалом.
Інша категорія українських вихідців, навпаки, була або стала аполітичною й, скориставшись обставинами, будувала індивідуальну професійну кар’єру як в наукових так і фахових інституціях країн перебування з мінімальною підтримкою або зовсім без підтримки еміграційних організацій. Отже, для цієї категорії українських вихідців «випробування еміграцією» стало позитивним імпульсом, бо залишаючись в інституційних та мовних межах українських науки, політики, культури, економіки вона не змогла б досягти такого статусу та рівня.
По-друге, через біологічний механізм інтересу до того чи іншого знання або правом на отримання й приховування інформації загалом, зокрема, і особистої зокрема. Якщо з отриманням інформації якось зрозуміло, то її приховування – інше, позаяк приховування інформації – це соціальна норма людського життя. Людина, яка нічого не приховує, викликає слушні побоювання в її душевному здоров’ї й підозри в якісній конспірації, професійній легендарності (легендованості). Вагомо й те, що чим вище людина на соціальних щаблях, то більше їй є що приховувати. (Інакше як би вона туди взагалі потрапила?). Відповідно – секрети кожної із соціальних/політичних/фахових еміграційних ієрархій незліченні, як золото Полуботка.
До категорії так званих містифікованих біографій належить біографія Трохима Пасічника. До замовчуваних належать біографії Петра Савицького, Федора Сумневича та Ніни Дяченко-Гордаш, Миколи Тимченка та Миколи Скидана. Перших три замовчувані через аполітичність, свідоме намагання скористатися обставинами. Тоді як біографії двох останніх замовчувані здебільшого через ряд життєвих обставин і значно менше через політичні перестороги.
