Abstract:
У статті розглянуто особливості сучасного воєнного дискурсу.
Проаналізовано погляди сучасних лінгвістів щодо визначення воєнного
і військового дискурсу. Досліджено класифікацію новотворів дискурсу
російсько-української війни, зокрема представлено сталі вирази,
фразеологізми, розкрито нові сенси звичних слів. Схарактеризовано
неологізми, які стали віддзеркаленням трагічних подій у житті нашої
держави. Увагу зосереджено на підвищеному інтересі до проблеми
збагачення словникового складу за допомогою неологізмів, які є
своєрідним індикатором мовного розвитку. Розглянуто поняття «воєнний
дискурс» у традиційній і в сучасній формах. Лінгвістичний аналіз
матеріалу дозволив виділити дискурс військових про війну (жанр
«доповіді» або «зведення»), політиків про війну (різновид політичного
дискурсу в жанрі «інтерв’ю»), дискурс засобів масової інформації, що
висвітлюють воєнні дії, частково – дискурси освітній, національний,
гендерний, філологічний тощо. Підкреслено, що основу військової
лексики все ж таки становлять саме термінологічні одиниці, тобто
терміни, хоча підвищений інтерес до проблем збагачення словникового
складу можна пояснити важливістю неологізмів, які є своєрідним
індикатором мовного розвитку. Зауважено, що воєнний дискурс
репрезентований уживанням емоційних мовних одиниць, у яких
максимально виражається суб᾽єктивно-емоційне ставлення автора до
явищ, подій, уявлень та образів. Зазначено, що пріоритет емоційного
складника над раціональним сприяє широкому вживанню опозицій «друг
– ворог», «свій – чужий», «ми – вони», що несуть онтологічні уявлення
щодо бінарної структури світу. Зміст дискурсу концентрується навколо
деякого «опорного» концепту, званого «топіком дискурсу» або
«дискурсним топіком». Аналіз лінгвальних та екстралінгвальних
складників у сукупності своїй дав змогу систематично вивчити й описати
різноманітні структури та стратегії, характерні для воєнного дискурсу.
При цьому розглянуто не тільки загальні теми і «локальні» значення,
а й загальну організацію дискурсу.
