Abstract:
У статті репрезентовано теоретичний аналіз наукових джерел щодо вирішення проблеми профілактики соціального сирітства. У роботі представлено методологічні засади проблеми, проаналізовано тлумачення терміна «профілактика» в різних джерелах та використання його для позначення різних напрямів політики групової та індивідуальної взаємодії. Розкрито теоретичні та практико зорієнтовані особливості розробки та здійснення профілактики соціального сирітства в сучасних умовах. Українська система профілактики соціального сирітства – трирівнева модель здійснення попереджальних заходів первинної, вторинної і третинної профілактики.
Проаналізовано сучасну практику роботи соціального працівника щодо
зниження кількості соціальних сиріт та розкрито сутність найдієвіших з них. Серед інноваційних форм взаємодії, які соціальний працівник / соціальний педагог
може використовувати і на індивідуальному рівні, і в умовах групової взаємодії,
виокремлено такі: участь в акціях профілактики соціального сирітства, тренінги,
квести, уроки гендерної рівності, віртуальний похід на виставу, віртуальна поїздка в інше місто, створення груп за інтересами в соціальних мережах (фейсбук та
інстаграм) та опублікування актуальних відео в тіктоці. У розвідці визначено
пріоритетні завдання профілактики соціального сирітства та охарактеризовано
різні рівні взаємодії освітнього, соціально-політичного та суспільного середовищ під час реалізації основних моделей профілактики.
