Феномен „знекорінення” – „укорінення” української еміграції на теренах міжвоєнної Чехословаччини (1918– 1939): оцінка в часі

Abstract

До сьогоднішнього дня смислове наповнення терміну „еміграція” та похідних від нього залишається невизначеним остаточно і сприймається в суспільстві по-різному: від принциповості до зрадництва, соціального аутсайдерства, заробітчанства до пошуків пригод, авантюризму. Тому проблема еміграції й нині вимагає більш детального глибокого вивчення. Зокрема, потребує уваги недосліджена поки еміграційна повсякденність. У пропонованій статті йдеться про феномен „знекорінння (УНР) – укорінення (ЧСР)” українських політичних емігрантів на теренах міжвоєнної Чехословаччини. Сучасними дослідниками повсякденна історія прочитується у двох площинах, які умовно можна назвати „технологією життя” або „рівнем життя” (інструментарій і способи забезпечення сфери повсякденних потреб: що їсти й одягати, де жити, чим пересуватися, чим послугуватися у праці, навчанні, дозвіллі, як дбати про здоров’я) та „аксіологією життя” або „стилем життя” (сенсово-смислове наповнення, система життєвих орієнтирів (як і заради чого жити: цінності, мораль, звички, пріоритети, смаки)). В епіцентрі нашої уваги – ціннісна площина. Поняття „знекорінення” включає у себе „буття-з-країв”, отже безвихідь, політично-соціальне, культурно-економічне відчуження. Тоді як поняття „укорінення” – „буття-для-себе” – культурну, політичну повнота життя, самоактуалізацію та самореалізацію всіх еміграційних сутнісних сил, можливостей, здібностей, смислів культури, цілей та цінностей, проявів духовності, творчості, свободи, суверенності й відповідальності.