Коучинг у діяльності викладача закладу вищої освіти: специфіка, інструменти, труднощі сприйняття та використання

Abstract

У статті розглянуто коучинг як інноваційну технологію особистісно орієнтованого навчання у процесі професійної освіти майбутніх фахівців із соціальної роботи, що є актуальною і перспективною та відповідає соціальним ризикам сьогодення. Охарактеризовано коучинг як стиль навчальної взаємодії, що дає змогу обґрунтувати використання його як педагогічної технології у професійній підготовці майбутніх соціальних працівників, оскільки коучинг і соціальна робота, як самодостатні професійні практики, водночас є певною мірою компліментарними, тотожними за ціннісно-смисловими контекстами їх застосування, а саме з метою підтримки людини в її життєдіяльності. Розкрито конкретні способи застосування коучингу викладачами, а також деякі потенційно проблемні моменти, пов’язані зі сприйняттям ними сутності коучингового підходу та особливостями його включення в діяльність, зокрема: відсутність загально-прийнятого визначення коучингу, складність його відмежування від інших видів діяльності щодо надання підтримки у скрутних ситуаціях або орієнтованих на розширення можливостей людини, усвідомлення викладачем своєї зони компетентності. Виділено функції викладача, який використовує коучингові техніки, до яких належать сприяння підвищенню усвідомленості та прийняття відповідальності за вирішення конкретного завдання, допомога студенту в ініціації та поглибленні рефлексії здійснюваної ним активності, допомога студенту в усуненні внутрішніх перешкод для підвищення й реалізації його потенціалу. Визначено базові інструменти коучингу: контрольні, навчальні, розвивальні, відкриті, ефективні (просувні) питання, а також уміння слухати, рольову позицію викладача, індивідуальний підхід у роботі зі студентами.