Психолінгвістичний підхід у логопедичному дослідженні мовної здібності у дітей із тяжкими порушеннями мовлення

Abstract

У статті порушується проблематика труднощів оволодіння школярами з тяжкими порушеннями мовлення однією з провідних шкільних компетентностей – мовленнєвим спілкуванням. Проаналізовано законодавчі документи, наукові засади теорії спеціального навчання мові та мовленню, які полягають у формуванні ціннісних орієнтацій, навичокспілкування у соціокультурних ситуаціях, оволодіння схемами соціальної поведінки й соціальної взаємодії. Шлях досягнення результатів розглядається у розвитку мовної здібності в структурі здібності до спілкування. Сутність феномена мовної здібності розкрито відповідно до концепції здібностей С. Рубінштейна. Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Дистанція між задатками і здібностями – весь шлях розвитку особистості. Здібна до вивчення мов дитина максимально використовує свою базу знань у конкретній ситуації мовленнєвого спілкування, що недоступно дітям із патологією мовлення. Заклади загальної шкільної освіти створюють психолого-педагогічні умови дітям із низькими задатками формування мовної здібності, складником яких виступає структурний блок логопедичної допомоги. Науково обґрунтовано загальний зміст розділів логопедичної діагностики. Логопедична діагностика має бути побудована на психолінгвістичному підході, який передбачає вивчення глибинних синтаксичних структур, семантичних відносин, що характеризують структуру висловлювання, характер пере-ходу до поверхневих синтаксичних структур, їх моторної реалізації. У такий спосіб аналізуються і готові продукти породження мовлення, і самі процеси. Якість логопедичної діагностики зумовлює зміст індивідуальної програми розвитку дитини з низькою мовленнєвою здібністю. Реалізація програми відбувається у створених психолого-педагогічних умовах інклюзивного навчання, складником яких виступає структурний блок логопедичної допомоги.