Види компенсаторних механізмів у осіб із розладами аутистичного спектра

Abstract

Статтю присвячено аналізу проблем компенсації у дітей з аутизмом на основі досліджень та робіт вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі дефектології. Відсутність спрямованих досліджень у цій галузі визначила необхідність теоретичного дослідження цього питання. Проведене дослідження виявило основні закономірності виникнення та використання компенсаторних механізмів, позначило значущість їх обліку в практичній корекційній діяльності. Порушення афективної взаємодії аутичної дитини з оточуючим веде до розвитку гіперкомпенсаторних механізмів, що дають змогу дитині заглушити, зменшити відчуття афективного дискомфорту. На доступному йому рівні він розробляє витончені способи аутостимуляції стенічних афективних станів. Одержиме прагнення аутичних дітей до постійного відтворення одних і тих самих стереотипних дій, що викликають приємні йому відчуття, робить великий внесок у розвиток їхньої одноманітної поведінки. Ці гіперкомпенсаторні дії, однак, порушують баланс смислової і тонічної функцій афективної сфери. Доставляючи тимчасове полегшення, вони лише посилюють загальну дезадаптацію дитини. Подібне важке пошкодження афективного розвитку зумовлює і формування особливого спотворення інтелектуального і мовлннєвого розвитку дитини. Це зрозуміло, адже порушення розвитку афективної вибірковості в контактах зі світом не може не порушити і розвиток уваги аутичної дитини, формування його вищих довільних форм. Недорозвинення афективних механізмів виборчого і довільного зосередження стає непереборною перешкодою для розвитку вищих психічних функцій. У цих умовах навіть за найвищих передумов інтелектуального розвитку дитина з аутизмом не може когнітивно освоювати середовище. Її розвиток тут ніби змінює свій напрям і йде переважно в руслі афективного освоєння вражень для потреб гіперкомпенсаторної аутостимуляції. Така дитина освоює способи отримання певних стереотипних моторних, сенсорних, мовленнєвих і навіть інтелектуальних вражень. У дослідженні окреслено основні кореляти, що визначають ті вектори, за якими, виходячи із залучення тих чи інших компенсаторних механізмів та стратегій, йде розвиток дітей з аутизмом. Серед них було приділено особливу увагу порушенням у сенсорній сфері, гіперестезіям, страхам, аутостимуляціям та змісту характеру емоційної оцінки дитиною навколишнього середовища. Виділено вирішальне значення для здійснення психологічного та соціального рівня компенсації включення в даний процес свідомості, вольових якостей, соціальної мотивації та пред'явлення дитині соціальних вимог, відповідність яким є необхідною умовою для існування в середовищі нормотипних людей та заняття в ній високої соціальної позиції.