dc.description.abstract |
Перші націлені на захист історичної спадщини приписи на
території німецьких держав, почали з’являтися тільки наприкінці ХVІІІ
століття і були скоріше боязкими спробами зберегти спадщину країни, а
іноді й інструментом досягнення особистих політичних цілей. Поштовхом
до їх появи був підвищений інтерес до архітектури середньовіччя, що
виходив в першу чергу від творчих архітекторів та письменників. Перші
розпорядження були спрямовані на фрагментарне збереження історичних
будівель, монет, текстів та інших реліквій. Вони ставили задачу
збереження в першу чергу рухомих об’єктів, втамовуючи спрагу
колекціонування того чи іншого правителя.
Ідея створення спеціалізованої інстанції для збереження
архітектурної спадщини вперше з’явилася у 1815 р. у Карла Фрідріха
Шинкеля. Новаторські та далекоглядні ідеї Шинкеля сильно випереджали
його час, вплинувши на появу правових актів та систем контролю за їх
виконанням, дуже схожих з сучасними моделями. Саме завдяки його
зусиллям починаючи з 1830 року в Пруссії з’являються новаторські
закони, націлені на захист історичної спадщини королівства. Розроблений
у 1853 році за наказом прусського короля Фрідріха Вільгельма IV
законопроект про захист пам’яток вперше акцентував одну з ключових
проблем сучасного законодавства про захист історичної спадщини –
питання приватного володіння та фінансування пам’яткоохоронної
діяльності.
Початок XX ст. в Німеччині був ознаменований появою
підвищеного інтересу до історичної спадщини. Охорона історичної
спадщини вперше отримала вагому роль в житті держави саме за часів
Першого рейху, не втративши її ні після Першої світової війни, ні
революції 1918 року, тобто зберігши цю роль в підсумку і в Веймарській
республіці. |
uk_UA |