Реформовчий потенціал шкільної освітньої політики Міністерства освіти і науки України (2000 – поч. 2005)

Abstract

На основі історіографічного аналізу законодавчих, документальних, наукових, соціологічних джерел, здійсненого на підставі системного і міждисциплінарного підходів, у хронотопічній цілісності представлено розгортання державної політики у галузі середньої загальної освіти в Україні. Предметом дослідження стала діяльність Міністерства освіти і наук України (у хронологічних межах 2000 – поч. 2005 рр.) як репрезентанта і генератора політики держави у сфері розвитку шкільної освіти. Одиницями аналізу стали поняття «реформування освіти» як розроблення стратегії змін у шкільній політиці держави та поняття «модернізація освіти» як продукування і реалізація концептуально нових тактичних завдань, спрямованих на виконання стратегічних задумів. Обґрунтовано, що діяльність МОН України у досліджуваний час мала активний реформовчий за суттю характер і стала другим періодом реформування шкільної галузі в історії незалежної України. Першим вважаємо період 1991-1993 рр. Роботу МОН України у 2000 – поч. 2005 рр. було спрямовано на реалізацію нової євроінтеграційної стратегії засобами радикально модернізованих тактичних кроків (уведення і розроблення державних стандартів освіти, індивідуалізованої 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів, оновлення змісту середньої освіти і забезпечення її варіативності, перехід на 12-річний термін шкільної освіти і поступову профільність старшої школи, розроблення низки загальноосвітніх концепцій модернізації загальноосвітньої школи, насамперед в аспекті її інформатизації і комп’ютеризації, цілеспрямованого формування у дітей та молоді громадянських якостей, екологічного світобачення), що відповідало реаліям глобалізаційних процесів. Євроінтеграційний шлях розвитку і самої держави, і системи освіти поєднувався з утвердженням в шкільній освіті дитиноцентричної парадигми. Водночас реформаторська діяльність МОН України зберігала елементи раціональної наступності у розробленні попередніх модернізаційних змін у галузі шкільної освіти (спрямування на зростання кількості шкіл з українською мовою навчання, поглиблення процесів індивідуалізації навчання). Починання МОН України цього періоду торкалися й нагальних освітньо-соціальних аспектів модернізації школи – започаткування реалізації програми «Шкільний автобус», державної програми «Вчитель», яка спрямовувалася на підвищення соціального статусу педагога.