dc.description.abstract |
У статті висвітлено головні питання усного послідовного двостороннього перекладу з точки зору психолінгвістики та перекладознавства. Описано щоденну перекладацьку вже усталену, звичайну, нову термінолексику, яка перекладається за односторонньою (послідовною) моделлю. Схарактеризовано лексичний запас перекладача як складну систему мовних одиниць, де важливе місце посідають функціональні слова, що служать поєднуючими або виражальними елементами в змістових єдностях-словосполученнях і реченнях. Проаналізовано комунікативний процес, котрий виконується відповідно до свого статусу мовного рівня. У перекладацькій практиці виокремлено різновиди мови оратора. Обґрунтовано поняття усного та послідовного перекладу. Опрацьовано знакову систему спілкування. Розглянуто праксеміку як однин із напрямів психології в дослідженні невербальної комунікації, що охоплює вчення про дотики, кінетику, структуру часу. Виявлено фізіологічне підґрунтя сприйняття перекладача. Так як перекладач – людина, котра постійно взаємодіє з навколишнім світом. Будь-який акт такої взаємодії спирається на чуттєву представленість її найближчого середовища, що включає загальне орієнтування, оцінку місця розташування релевантних об’єктів, їхніх фізичних властивостей, ситуативної значущості, поведінкового, символічного або естетичного змісту. Сформульовано поняття „первинної інформації”, яка слугує джерелом для появи і функціонування вищих форм психічної діяльності, що виходять за межі безпосередньої даності та забезпечують регуляцію різноманітної орієнтованої, пізнавальної, практичної діяльності (локомоції, пошук розв’язання завдання, акт соціальної комунікації або трудові операції тощо). |
uk_UA |