Карта-і-територія сучасної геопоетики : джерела і художня практика

Abstract

Метою статті є спроба окреслити специфіку художнього картографування в сучасній літературі через концептуалізацію понять „карта” і „територія” в контексті студій із геопоетики. Художні експікації картографуванням виявлені на матеріалі творів „Ворошиловград” Сергія Жадана, „Карта і територія” Мішеля Уельбека, „Певне судження про Візантію” Велімира Чургуса Казимира. Дослідження міжкультурних комунікацій у художньому просторі розкриває універсальність сучасної естетики. Локальний простір і обмежений геокультурний ландшафт інспірують індивідуальну міфотворчість сучасних письменників. Як свідчить аналіз художніх практик, відмінності мапи в семіотичному, вербальному сенсі від географічного світу як території набувають у сучасній літературі виразних (переважно постструктуралістських) акцентів. У художній літературі ми часто спостерігаємо включення в текст історичних фактів, фрагментів псевдодокументів, опису реальних ландшафтів та карт придуманих територій.