Abstract:
У статті проаналізовано та систематизовано різні погляди вітчизняних і зарубіжних лінгвістів на категорію сурядності, зроблено спробу характеристики її з погляду формально-граматичного, семантикосинтаксичного, типологічного та комунікативного. Запропоновано власну дефініцію сурядності, відповідно до якої вона являє собою лінгвістичну категорію, що співвідноситься із синтагматикою, зберігає семантичну автономність на конституентному рівні, експлікується на рівні синтаксичного зв’язку, що забезпечує відносну формальнограматичну рівноправність компонентів. Розглянуто сурядність у співвіднесенні із синтагматикою та парадигматикою, визначено позиціонування цієї категорії на комунікативно-прагматичному рівні. Висвітлено дискусійне питання про функціонування сурядності в реченні та словосполученні. Визначено основні диференційні ознаки сурядності: відносна граматична самостійність компонентів, рівноправність їх та взаємозумовленість, наявність відкритого / закритого зв’язку, форма координації та співвіднесення, вираження єднального значення з його типологічною варіативністю, можливість повторюваності сполучників, відсутність інтерпозиції, наявність ілокутивної сили кожного компонента на комунікативному рівні.
