Підходи щодо організації фізичного виховання у закладах вищої освіти

Abstract

У статті розглядаються проблеми щодо організації фізичного виховання у закладах вищої освіти. Аналізуються підходи до підвищення ефективності процесу фізичного виховання студентської молоді закладів вищої освіти в сучасних умовах. Доведено актуальність і доцільність обраної проблеми дослідження. Проведено експертне оцінювання за методом переваги (ранжування), у якості експертів були залучені 15 завідувачів кафедр фізичного виховання закладів вищої освіти різних регіонів України. У дослідженні взяло участь 15 осіб, серед яких 6 кандидатів та 9 докторів педагогічних наук та наук з фізичного виховання та спорту. Встановлено, що середньостатистичний стаж експертів склав 23,8 років. Розподіл учасників експертизи за стажем показав, що переважна більшість опитуваних, залучених до експерименту мала стаж роботи у закладах вищої освіти понад 20 років. Виявлено, що більшість експертів процес фізичного виховання студентів у закладах вищої освіти вважають недостатньо ефективним. З метою забезпечення викладання фізичного виховання у вищих навчальних закладах на належному рівні розглядаються базові моделі для вирішення цього питання та різні форми їх поєднання. Аналіз отриманих результатів дозволив встановити, що всі учасників опитування сходяться у думці, згідно з якою пріоритетною формою залучення студентів до занять з фізичного виховання є обов’язкові заняття з фізичного виховання, які включені до навчального плану, проводяться за затвердженим розкладом відповідно до програми з фізичного виховання та передбачають форми контролю у вигляді заліку. З’ясована думка експертів щодо організації фізичного виховання у закладах вищої освіти. За результатами експертного дослідження визначено чинники підвищення ефективності фізичного виховання в сучасних умовах. Поряд з цим, за переконаннями експертів, слід модернізувати фізичне виховання з використанням можливостей варіативної частини змісту програми з фізичного виховання і вирішення питань планування, організації та контролю самостійної роботи, а також відмовитися від уніфікації та стандартизації при розробці програмного матеріалу, створення числа альтернативних видів занять, з урахуванням традицій, особливостей, матеріально-технічного та кадрового забезпечення закладу вищої освіти.