Філософсько-педагогічні погляди Аль-Фарабі

Abstract

У дисертаційній роботі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, розкрито об’єкт, предмет і методи дослідження, схарактеризовано хронологічні межі наукового доробку, наведено джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, відображено форми апробації й упровадження результатів дослідження в практику. Аргументовано вирішено наукове завдання визначення та обґрунтування філософсько-педагогічних поглядів Аль-Фарабі. У дисертації доведено, що наукова думка раннього Середньовіччя Близького і Середнього Сходу знаходила своє вираження, як правило, в науково-філософських трактатах, в яких автори викладали свої погляди, ідеї, критичні положення з різних галузей знань, зокрема і з педагогічних проблем. Існуючі в той час класифікації наук були дуже далекі від сучасних і містили крім філософії математику, логіку, граматику, поетику, медицину і то як галузі філософського знання. Педагогіка як самостійна галузь знання в той час ще не позначалася, тому педагогічні погляди Аль-Фарабі знайшли своє місце в самих різних його філософських працях, відображаючи, в залежності від спрямованості трактату, ті чи інші педагогічні ідеї. Визначено, що у роботах Аль-Фарабі в основному розроблялися проблеми розумового, морального, естетичного і фізичного виховання. Головна мета виховання, згідно з його філософською концепцією полягала в тому, щоб підвести людину до щастя через заволодіння ним чеснотою, яка полягає у здійсненні добрих справ. Поняття щастя, як мети виховання, розглядається Аль-Фарабі не як нагорода за дії, які приводять до щастя, або за відмову від неблагородних дій, не як можливість майбутньої вигоди. Він відкидає утилітарно-прагматичне, святенницьке «обґрунтування» необхідності чесноти, бо, на його думку, доброчесна людина дотримується справедливості тому, що вона сама по собі благо, яке не потребує додаткової винагороди, й утримується від вчинення зла тому, що такого роду дії їй огидні і потворні самі по собі. У кваліфікаційній науковій роботі показано, що трактуючи проблему досягнення щастя як мети виховання, Аль-Фарабі не приймає наявності у людини з народження уже готових чеснот або пороків. На його думку, вона може бути схильною до станів, пов’язаних з ними, але зрештою від людини залежить як зміцнювати і розвивати дане природою. Фактично, Аль-Фарабі проголошував вирішальну роль виховання, а основною його метою ставив навчити людину виробляти позитивні риси і долати негативні, що може бути досягнуто з якомога раннього віку виховання дитини. У дисертації з урахуванням усіх позитивних чинників, визначено, що в основі педагогічних і психологічних поглядів Аль-Фарабі лежить відроджена в епоху середньовіччя думка Арістотеля про людину, як про істоту громадському, яка потребує спілкування і взаємодії з іншими людьми, для пізнання і самовдосконалення. Зроблено висновок, що саме давньогрецька філософія стала провідним фактором і визначальною теоретичною основою формування і становлення філософсько-педагогічних поглядів Аль-Фарабі. Проведене дослідження не є остаточним і вичерпним. Перспективним напрямком подальшого дослідження визначено більш глибоке осмислення філософсько-педагогічних поглядів Аль-Фарабі з метою усвідомлення сучасних проблем педагогічної науки і подальшого її розвитку.