dc.description.abstract |
У статті розглянуто лексико-семантичні варіанти слова-символу „земля”, що зафіксоване в поетичній мові; акцентовано увагу на можливості символів відтворювати й розширювати своє основне і переносне значення;досліджено особливості українського національного типу, української душі та системи формування національно-культурної свідомості з огляду на вітчизняні й зарубіжні досягнення.
Зазначено, що символ земля розуміли як загальне джерело життя, як матір усього живого, зокрема й людини. Уявлення про землю тісно пов’язані з поняттями роду, Батьківщини, країни, держави. Образ землі як символу України має і позитивну, і негативну маркованість, що залежить від ідеї твору,тематики, світобачення автора та його психологічного настрою.Доведено, що слово-символ земля в поетичному тексті може входити до складу метафори й контекстуального порівняння.Простежено міфологічні мотиви, які сприяють формуванню індивідуального значення аналізованого символу. Внутрішня семантична структура слова-символу земля на психологічному й асоціативному рівнях природно репрезентує сему ’життя’.З’ясовано, що на розгалуження семантичної структури символу земля та його психологічну маркованість вплинули міфологічні й народні мотиви цілісного контексту та авторський світогляд. |
uk_UA |