Abstract:
У статті розглянуто вчинок як психологічну, лінгвістичну й педагогічну категорію, наголошено на особливостях мовленнєвого вчинку, обґрунтовано доцільність уведення теми «Мовленнєвий вчинок» до шкільної програми з української мови в ліцеї.
У теорії мовної діяльності, теорії спілкування, риториці дослідники оперують такими термінами, як «мовленнєвий акт», «мовна дія», «мовленнєвий вчинок», «мовленнєва подія», «мовленнєва поведінка» та ін. Віднедавна частину цих термінів додано до шкільної програми з української мови (розділ «Практична риторика»).
На значному перетворювальному потенціалі вчинку в міжособистісних стосунках наголошують психологи й педагоги. Аналізуючи висновки вчених різних галузей науки, авторка обґрунтовує актуальність питань теорії вчинку для освітньої практики, сучасних методик навчання української мови й пропонує прийоми, що системно спроможні забезпечити ефективність і результативність процесу формування компетентного мовця. Дослідниця поділяє думку лінгвістів про те, що навіть мовленнєві жанри можна розглядати як мовленнєвий вчинок, наприклад, жанр вибачення, співчуття, зізнання тощо.
У підсумку зроблено висновок: мовленнєвий вчинок відображає комунікативно-моральну сторону мовної поведінки особистості, якісні характеристики, що належать до результативних освітніх показників, які базуються на загальнолюдських ідеалах істини, добра й краси. Більшість учених мовленнєвий вчинок розглядають у площині етичності, моральності дій. Оскільки в шкільній методиці навчання української мови цей аспект недостатньо досліджений, на думку авторки, є потреба говорити про нього як про перспективну лінгводидактичну проблему.
