Abstract:
У статті подано історико-педагогічний аналіз суспільної практики подо-
лання й попередження проблеми соціального сирітства на українських зем-
лях у складі Російської держави від початку ХVІІ ст. до реформи 1861 р.
У процесі дослідження було виявлено, що проблема попередження (пре-
венції) соціального сирітства в історичній спадщині не розглянута як цілісний,
самостійний та багатоаспектний процес. У суспільній історії його можна про-
стежити лише епізодично та безпосередньо в контексті розвитку благо-
дійницької й державної діяльностіщодо соціальноїдопомоги нужденнимі піклу-
вання про сиріт. Саме тому історико-педагогічний аналіз було побудовано на
наукових джерелах, що висвітлюють історію становлення та розвитку со-
ціальної допомоги, благодійництва, системи державного піклування про сиріт.
Проведений аналіз показав, що, по-перше, певним рубежем в історіїформу-
вання соціальної політикищодо вирішення проблем і захисту сиріт є ХVІІ ст. Із
цього часу й до епохи Великих реформ відбувається зародження й станов-
лення державнихформ піклування. По-друге, інтенсивний розвиток держав-
не піклуваннящодо дітей-сиріт за допомогою спеціальних дитячих закладів
отримало за часів правління й реформ Петра І Великого, за якого система
піклування осиротілих дітей набула нового змісту– вона стала державною
системою, а ця діяльність– важливим державним завданням, що не повин-
но залежати від випадкової благодійності чи приватних подаянь. На початку
ХVІІІ ст. саме держава взяла на себе обов’язок розробити правову базу й
надавати різнобічну державну допомогу нужденним. По-третє, за часів прав-
ління Катерини ІІ починаєформуватися системний підхідщодо благодійницт-
ва, відзнакою якого є не лише досягнення владою політичних й ідеологічних
цілей, але й забезпечення фінансування соціальної політики. По-четверте, у
ХVІІІ– першій половині ХІХ ст. у Росії й на українських землях, що входили до
її складу, починають розвиватися відповідні напрями соціальної політики й
законодавство, складається державна система піклування дітей, що потребували допомоги, яка ґрунтувалася на тезі про її державну необхідність, а не
лише завдяки необхідності дотримання християнським заповідям і вимогам.
