Проблема знівеченого дитинства в контексті збройного протистояння на Донбасі (на матеріалі сучасної української прози)

Abstract

У статті проаналізовано спектр разючої варіативності поведінки дитини на війні, відведено особливу увагу ранньому змужнінню та національній самоідентифікації підлітків на окупованій території. Середовище й умови проживання з особливою інтенсивністю впливають на дітей, які почуваються всіма зрадженими й покинутими, як це бачимо в романі “Інтернат“ Сергія Жадана. Характеротворення образів дітей у воєнних умовах віддзеркалює незахищеність та небезпеку постійних аморальних посягань з боку російських окупантів. Іноді наївна дитина через свій вік і не розуміє, що вдавана доброта дорослих є тільки підлою пасткою. Саме про це розповідається в кіноповісті “УКРИ“ (епізод про зґвалтування Євгешки російським солдатом ). Окремі образи дітей письменники відтворюють у пригодницько - романтичному дусі. Наприклад, за законами бойовика зображено малолітнього шибеника Кирилка, який за допомогою електронної указки наводить червону цятку спочатку на стіну, а потім на ґвалтівника сестрички. Російський окупант панічно втікає, вважаючи, що це результат дії оптичного прицілу снайпера. Те, що Кирилко за допомогою рогатки збиває російський воєнний вертоліт, також виписано у дусі трилера. Читачі прекрасно розуміють, що опісля Кирилкові однозначно загрожує смерть. Але коли малого сироту українські солдати передають молодій парі своїх побратимів, яка щойно побралася, як сина, цей епізод виявляється чи не найзворушливішим у книзі “УКРИ“. Дитинство й війна, дитина і обстріли, смерть чи каліцтво - речі несумісні з точки зору гуманізму. Проте саме такою є жорстока правда війни. А дівчатка і хлопчики в романах “Маріупольський процес“, “Інтернат“, у повісті “Війна кличе. Стань переможцем!“ та в кіноповісті “УКРИ“ постають перед читачами все-таки дітьми, знівечених доль яких надзвичайно шкода.