Мова фольклору - діалект чи наддіалект?

Abstract

Народнопоетичні твори постають винятково завдяки мові, без неї вони просто не існують, і послуговуються вони зазвичай простонародною, часто говірковою (діалектною) мовою, проте ця мова своєрідна, оскільки вона є жанрово диференційованою. Така особливість мови фольклору привертала увагу багатьох дослідників, які часто виводили її у своїх наукових пошуках за межі говіркової стихії та вбачали в мові фольклору феномен наддіалектності. У статті автор розв’язує питання про співвідношення діалектних і наддіалектних елементів у мові фольклору. Мова фольклору, будучи генетично діалектною, здатна виходити за межі певного діалекту, це відбувається завдяки тому, що вона може містити говіркові елементи різних територіально-мовленнєвих утворень. Завдяки сталим словесним формулам та образам діалектні відмінності фольклорних текстів ніби згладжуються, але це не означає, що вони зникають зовсім, оскільки експансія діалекту до фольклорної мови здійснюється неоднаковою мірою на різних мовних рівнях і в різних фольклорних жанрах. Зроблено висновок, що мова фольклору не є цілком позбавленою діалектних рис, але широкі можливості для виходу за межі певного територіально- мовленнєвого утворення дають підстави вважати її своєрідною протоосновою для літературної мови, яка вже по-справжньому є наддіалектною.