Чужомовні запозичення як джерело збагачення українського правничого лексикону ХТХ ст.

Abstract

У статті висвітлено один із продуктивних способів поповнення фонду західноукраїнської юридичної термінології ХІХ ст. - запозичення термінів. Найбільше запозичень - з латинської, німецької та польської мов, що зумовлено історичними обставинами розвитку українського правництва. Перші українські словники юридичної термінології ХІХ ст. містять значну кількість германізмів латинського походження. Переважно це юридичні терміни, співвідносні з фінансовим і цивільним правом. Лексичні запозичення з польської мови також належать до найдавніших. Це зумовлено тривалими історичними контактами між двома мовами, галицькими реаліями ХІХ - початку ХХ ст. Джерела фіксують запозичення й з інших мов: старослов’янської, російської, французької, італійської та ін. Освоєння запозичень також було викликане необхідністю номінацій нових реалій правничої галузі, які на українському ґрунті не мали понятійних відповідників. Тому чужомовні запозичення часто зберігали термінологічне значення мови-джерела й відображали рівень і характер міжмовних контактів. Іншомовні запозичення будуть цінним надбанням за умови, якщо мова, яка їх запозичує, готова до їх абсорбції у свою усталену систему термінотворення й може відповідно реагувати на реальні потреби професійної діяльності соціуму.