Статус зооніма в ономастичній системі української мови: функційний аспект: (на матеріалі Кіровоградської області)

Abstract

У статті розглянуто статус зооніма в ономастичній системі української мови на матеріалі Кіровоградської області у функційному аспекті. Визначено низку спільних рис, притаманних усім власним назвам, зокрема й кличкам тварин: наявність індивідуалізувальної та ідентифікаційної функцій; соціальний характер, залежність від позамовних чинників; предметність - тісний зв’язок з об’єктом, який вони називають; часткове звуження семантики - значення оніма можна встановити тільки з контексту; національний колорит; інтернаціональний характер. Підтверджено думку про самостійність класу зоонімів через присутність чітких ознак, що відрізняють їх від інших власних назв. Проаналізовано характерні ідентифікуючі лексико-семантичні, словотвірно-граматичні та функційні особливості зоонімів. До них віднесено:взаємодію з апелятивною лексикою, тобто утворення на основі загальних назв; наявність найтиповіших кличок для кожного підвиду тварин - корів, коней та інших; характерний семантичний компонент роду - „самець” - „самка”; одним із продуктивних способів утворення кличок тварин є субстантивація; наявне утворення в процесі функціонування гіпокористичних форм. Зауважено, що актуальним залишається питання визначення функцій власних назв тварин. Розглянуто основні функції зоонімів: номінативну, ідентифікуючу, вказівну та культурно-інформативну. Зазначено, що є другорядні функції власних назв тварин: соціальна, емоційна, акумулятивна та ін.