dc.description.abstract |
У статті досліджено антонімічні пари в мовотворчості Олександра Олеся. Проаналізовано продуктивні в ідіолекті поета функційно- семантичні групи антонімічних пар, зокрема описано опозиції, які виражають колористичні й темпоральні характеристики, репрезентують полярні почуття, душевні стани, психічні процеси, емоції. Простежено традиційне для української поезії XX ст. переносне вживання антонімічних лексем світло - темрява, день - ніч із метою протиставлення прогресивного і реакційного періодів у житті суспільства, миру й війни.
Описано взаємну трансформацію аксіологічної оцінки компонентів проаналізованих опозицій, на яку впливає лексичне оточення.
Схарактеризовано типові для поетичного ідіолекту О. Олеся словосполучення з лексичними антонімами, які формують персоніфіковані образи. Митець використовує персоніфікацію для відображення внутрішнього світу ліричного героя, передачі взаємозв’язку різноманітних аспектів людського життя й природи.
Засвідчено продуктивність оксиморонних синтагм, ґрунтованих на емотивно-оцінних лексемах, та оксиморонів, які актуалізують зв’язок між компонентами універсальних опозицій життя - смерть, живий - мертвий.
Визначено, що антитези й оксиморони виконують у досліджуваних поетичних текстах різноманітні стилістичні функції. Простежено архітектонічну функцію антитез та оксиморонів, використаних як заголовки (початкові рядки) поетичних творів. |
uk_UA |