dc.description.abstract |
У статті звернено увагу на актуальність дослідження категорій експресивного синтаксису, що є виявами сучасних тенденційних мовних процесів. Зокрема опрацьовано теоретичні засади дослідження таких новітніх синтаксичних явищ, як парцеляція та приєднування.
Окреслено основні наукові підходи представників різних мовознавчих шкіл щодо їх опрацювання в історичному екскурсі, зауважено неоднозначність положень, що базуються на різних критеріях визначення парцельованих і приєднувальних конструкцій. З’ясовано, що вивчення цих синтаксичних категорій триває з середини XX століття, однак дослідницькі пошуки поповнюються новими розвідками, які дають можливість об’єктивніше виявляти ці конструкції й надають конкретніші критерії їх розмежування та виявлення в текстах різних стилів.
У результаті дослідження визначено найхарактерніші ознаки кожного з типів розчленованих конструкцій, виявлено розбіжності в структурно-семантичному, формально-синтаксичному, комунікативному аспектах. Як висновок, парцельовані конструкції - це розчленовані синтаксичні одиниці, які є динамічною модифікацією мовної системи, пов’язаною з навмисним розчленуванням думки та зміною актуалізації основних структурних елементів висловлення; приєднувальні конструкції - це статичний варіант реалізації мовної системи, що набуває значення додатковості, відтінку уточнення та пояснення базового повідомлення. |
uk_UA |