Символьно-культурологічний зміст лексеми горобець в українській мові

Abstract

У статті виявлено культурні конотації лексеми горобець в сучасному літературному та діалектному мовленні, установлено їхню специфіку. Авторка доводить, що фразеоспроможність слова горобець в українській мові потужна. Стародавні міфи й перекази про горобця зумовили особливості конотації та символіки лексеми, яку переважно вживають у складі паремій і фразеологізмів для номінації таких рис характеру людини та її фізичних ознак, як легковажність, лінощі, неохайність, скупість, недоумкуватість, боягузтво, безтурботність, низький зріст, сухорлявість. При позитивній характеристиці рис людини взято до уваги рухливість птаха, його вміння бути моторним, здатність ухилятися від кулі. Зібрані прикмети, пов’язані з поведінкою горобця, засвідчують, що горобці здатні передчувати дощ, сніг (найчастіше), а також мороз, бурю, хуртовину, відлигу, вітер, жарке й холодне літо, потепління, посуху, добрі й погані події в житті людини. У народних піснях образ горобця вживають для створення іронії, коли уявлення мовців про горобця як маленького птаха входять у суперечність з тими великими амбіціями, які сповідує мовець. Загалом лексема горобець як семантичний центр фразеологізму, паремії, прикмети позначений багатством символіки й конотативних відтінків.