Тавтологія в українських Східнослобожанських говірках

Abstract

У статті проаналізовано особливості використання формально- граматичної (формально-семантичної) тавтології в діалектних текстах українських східнослобожанських говірок. Авторка доводить, що тавтологія в діалектних текстах є виявом надмірності мовлення, проте вона виконує важливі змістові та семантичні функції. Передусім тавтологічні сполучення в текстах про народні промисли деталізують виробничі процеси, є засобом вираження послідовності дій, створення динаміки й підкреслення важливості названих процесів праці чи великого їх об’єму. Найчастіше тавтологічні сполучення є семантико- стилістичним і номінативно-словотворчим засобом при використанні етимологічних фігур, які об’єднують у межах однієї конструкції два етимологічно тотожних слова, коли дієслово втягує у сферу свого вживання однокореневий додаток у формі орудного чи місцевого відмінків. У діалогічному мовленні поширений також тавтологічний інфінітив, основна функція якого - експресивізувати висловлення. Сполучення типу бачить не бачив, знать не знаю відображають психологічний стан схвильованості, емоційності. Значними стилістичними властивостями наділені також тавтологічні фразеологізми, які формують відповідну підсистему в межах фразеології української мови. Їхньою характерною ознакою є специфіка форми. В основі одиниць такого типу лежить лексичний повтор, що реалізується в тавтологічній парі. Залежно від частиномовної приналежності стрижневого слова та їхніх компонентів серед цих фразеологізмів розрізняємо іменникові з додатком-іменником, іменникові з означенням-прикметником, числівникові, дієслівні; залежно від функції - стійкі сполучення слів експресивного і смислового призначення.