Abstract:
Стаття присвячена вивченню створення дериваційного простору слова в сучасному українському юридичному тексті. Дослідження здійснено в руслі сформованої концепції дериваційної лексикології. Теоретична частина пропонованого доробку окреслює те підґрунтя, що лежить в основі деривації. Убачаємо відмінність форм слова не тільки в різновидах морфологічної структури, а й в розмаїтті так званих лексичних форм, які складають модель дериваційного слова: 1) синтетичні і аналітичні форми словозміни; 2) фономорфологічні варіанти слова; 3) етимологічні варіанти слова; 4) лексико-стилістичні варіанти слова; 5) лексико-синтаксичні варіанти слова; 6) лексико-фразеологічні варіанти. Зазначено, що різні види дериваційних зв’язків, їх неоднолінійність і нерівномірність визначають основні особливості моделі. Зображено динамічний характер дериваційного розвитку слова, що забезпечується двома способами, які полягають в утворенні дериваційних слів і специфікацій. Описано уявлення про моделі дериваційного простору слова: представлених форм і зв’язків дериваційного функціонування, які розглядаються нами як складники дериваційного потенціалу, під яким розуміється готовність слова творити (перспективне функціонування) і бути твірним (ретроспективне функціонування). На прикладі дериваційного функціонування юридичної лексики зовнішня детермінаційність трактується як ефект самодетермінації лексичної системи. Юридичним текстам, залежно від функціональної мети, притаманна певна організація, принципи й правила виконання, стиль написання тощо. Доведено, що в дериваційного простору слова є глибинний складник, представлений парадигматичними зв’язками однокореневих слів.
