Живопис як засіб розвитку мовленнєвої компетентності дітей шостого року життя

Abstract

У статті розглядається питання про розвитку мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку в процесі навчання складати розповіді за картинами. Своєрідність ознайомлення дітей із творами живопису полягає в розвитку дитячої уяви та художньої творчості. Сучасна методика рекомендує використовувати репродукції художніх картин як засіб мовленнєвого, розумового та естетичного виховання. Навчання старших дошкільників складати розповіді ґрунтується на загально методичних принципах: взаємозв’язку сенсорного, розумового й лінгвістичного розвитку дітей; стимулювання мовленнєвої активності, варіювання змісту, форм і методів навчання; забезпечення емоційної насиченості процесу навчання; усвідомлення дітьми мовних явищ; навчання за зразком дій вихователя, з використанням плану, часткового зразка-дублера, складання плану розповіді. Основною умовою розвитку (зв’язного) мовлення дітей дошкільного віку є професійна компетентність педагога. Результати дослідження засвідчили у дітей ЕГ позитивні кількісні й якісні зміни у сформованості мовленнєвої компетентності досліджуваних. Таким чином, важливим завданням формування мовленнєвої компетентності дошкільників є набуття вміння самостійно складати розповіді за творами живопису і є складною розумовою діяльністю, що потребує участі всіх психічних процесів. На основі аналізу змісту картини діти визначають головне і другорядне, встановлюють причинено-наслідкові зв’язки, аргументують власне бачення, добирають лінгвістичні конструкції та формулюють висновки. Складання розповіді ґрунтується переважно на наочному матеріалі, передусім, на картинах, ілюстраціях, завдяки яким збагачуються знання, розвивається образне мислення й мовлення.