Промислові монополії Російської імперії: проблема термінології

Abstract

В статті аналізується проблема термінології під час вивчення процесів монополізації промисловості Російської імперії. З’ясовано, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у науковій літературі та пресі не склалося єдиної системи понять на визначення різних форм монополістичних об’єднань, дефініції „картель”, „трест”, „синдикат” використовувалися довільно. Найпопулярнішою була остання – синдикатами називали більшість союзів, незважаючи на те, що ними є виключно монополістичні угоди про спільний продаж продукції через спеціальну контору або аналогічний орган. Вказано, що така плутанина у поняттях часто зберігалася й у більш пізніх розвідках. Часто у радянській історіографії до них відносили найпростіші монополістичні угоди, які виникали з середини ХІХ ст. у сфері кредитування та торгівлі, що дозволяло підкреслити одночасність виникнення мнополістичних тенденцій з провідними країнами Заходу. У статті розглянуто визначення картелів, синдикатів і трестів з юридичної та економічної точок зору, визначено їхні ознаки. Наведено приклади картелів, які традиційно відносили до синдикатів: цукровий (1887–1995 рр.), Бюро рафінерів (1903–1916 рр.), „Рада представників паровозобудівних заводів” („Продпаровоз”, 1900–1918 рр.), „Союз бакинських гасозаводчиків” (1893–1897 рр.) та ін. Сформульовано висновок про необхідність подальшого вивчення відомих нам монополій з метою чіткого визначення їх форм задля розуміння сутності конкретної угоди, ступеня її розвитку та характеру впливу на ринок.