Abstract:
В статті розглядаються зміни, які відбувалися в соціально-
духовному, суспільно-політичному житті українського суспільства в 20-
30-і рр. ХХ ст. Актуальність теми обумовлюється тим, що соціальний
вектор державної політики багато в чому визначає майбутнє нації, її
існування, розвиток, стабільність. Втрата соціально-духовних орієнтирів,
відсутність духовного та морального наставника з високими етичними,
віковими цінностями згубно діє на всі верстви населення, особливо на
молодь. У такому випадку ми маємо наслідком в суспільстві неповагу до
батьків, небажання опікуватися престарілими, зрадництво, підступність.
Відповідно, зростає злободенність дослідження будь-яких аспектів
обраної проблематики.Відсутність конституційних прав і свобод призвели до
радикалізації суспільних поглядів на початку ХХ століття, особливо
міського населення. У сільського ж, а його була більшість, ще
зберігались старі, патріархальні погляди, які базувались на
християнських, православних канонах. Буремні революційні роки та
ствердження нової влади, нової ідеології не давали шансу вижити
православній Церкві.Внаслідок проведеного дослідження автор приходить до
висновку що наслідком більшовицьких соціальних експериментів того часу
було викорінення духовної основи народу – православ’я, яке ґрунтувалося на
християнській етиці та моралі, людинолюбстві та працьовитості. Масштаби
гонінь на православну Церкву в 30-ті рр. ХХ ст. дорівнюються лише
кривавим післяреволюційним подіям, а за масштабом далеко перевищили їх.
Агітаційно-пропагандистська кампанія, переслідування, арешти та репресії
проти духовенства і віруючих уповільнили релігійне, духовне життя в країні.
Наслідки означених процесів пожинаємо дотепер – у відсутності доброти до
ближнього,людяності,гуманізму,у відсутності поваги до батьків та навпаки.
