Abstract:
У статті описано сталі та змінні ланки в діалектних автобіографічних розповідях, зафіксованих в українських східнослобожанських говірках, охарактеризовано національно-культурні особливості мовного образу людини в них. Авторка до сталих ланок автобіографічної розповіді відносить відомості про сім’ю, навчання в школі, подальшу освіту, роботу. Змінними є частини, у яких респонденти вказують дату й місце їхнього народження і їхніх близьких, розповідають про історичний період, на який припало дитинство та юність.Мовними засобами вираження змісту є форми дієслів минулого часу, окремі форми теперішнього та майбутнього, форми інфінітива, лексика на позначення спорідненості і свояцтва, назви житлових будівель, свійських тварин, страв. Розповіді містять оцінну лексику, з допомогою якої респонденти репрезентують події, указують на поведінку односельців тощо. Подекуди збережено форми пошанної множини, уживані по відношенню до старших людей (дідуся, бабусі, батьків). Таке спілкування надає висловлюванню особливої конотації.Автобіографічні розповіді багатьох жінок насичені іменниками із зменшено-пестливими суфіксами. Респондентки номінують їхні населені пункти, хатні споруди, близьких людей, свійських тварин, страви, посуд. Це один із способів викладу думок, що становить особливий стиль спілкування, характерний для жінок старшого віку, коли оповідачка висловлює особливе ставлення до описуваних подій, демонструє, що ці спогади для неї дорогі. Наратив при цьому набуває ознак інтимності, йому властиві особливе смислове навантаження, уведення в дискурсну зону оповідачки традицій життєвого устрою слобожан.З автобіографічних розповідей постає образ простої людини, яка, незважаючи на всі життєві негаразди, шанує чесних і роботящих односельців, рідних; уміє переживати труднощі; цінує витривалість; здатність допомагати один одному в скрутну хвилину. Діалектоносії з пошаною ставляться до вірувань їхніх предків, зберегли звичаї відзначення багатьох свят, респонденти старшої вікової категорії знають народні традиції, ігри.
