Семантико-стилістичні функції контрастивів у художніх текстах Івана Нечуя-Левицького

Abstract

У статті проаналізовано семантико-стилістичні функції антонімічних лексем у мовотворчості І. Нечуя-Левицького – одного з великих майстрів художньої оповіді (на матеріалі повісті „Над Чорним морем”). У результаті проведеного дослідження встановлено, що за допомогою контрасти вів І. Нечуй-Левицький передає любов позитивних персонажів (Віктор Комашко, Надя Мурашкова) до рідного краю, рідного народу, віру в краще майбутнє й показує лицемірство, жорстокість і деспотичність негативних героїв (Селаброс, Фесенко). Лексичні опозиції автор використовує також для створення контрастних характеристик персонажів, зокрема Сані й Наді, протиставлення яких проходить через увесь твір. Із метою створення полярних портретних характеристик, зокрема для опису національного вбрання й зовнішності персонажів, художник слова вживає також епітети на означення контрастних ахроматичних кольорів. Засвідчено продуктивність антонімічних лексем, що характеризують зовнішній вигляд персонажів повісті; психічний стан, емоції, почуття та ін. Контрастний психічний стан персонажів увиразнюють оксиморонні синтагми, ґрунтовані на використанні емотивно-оцінних лексем. Виокремлено конструкції з заперечною часткою не, які є характерною рисою ідіолекту І. Нечуя-Левицького й виконують у повісті семантико-стилістичні функції увиразнення контрастних дій та станів індивідуума, надають тексту емоційної виразності. В аналізованому художньому творі зафіксовано контекстуальні антоніми, які дають змогу створювати індивідуальні антитези, що розкривають оригінальне світосприймання автора. Простежено вживання антонімічних лексем, зокрема субстантивної опозиції земля – небо, у пейзажних описах, які виконують у повісті важливу естетичну роль.