Abstract:
У статті здійснено спробу дослідження участі архієпископа Олексія (Дородніцина) в українському церковно-релігійному русі доби Визвольних змагань 1917 – 1919 рр. та з’ясовано його місце в процесі інституційного становлення Української Православної Церкви. На основі історичних джерел, мемуарних свідчень і спеціальної літератури реконструйовано київський період діяльності ієрарха після його усунення з Володимиро-Суздальської кафедри, простежено обставини його входження до складу Всеукраїнської православної церковної ради та участь у підготовці Всеукраїнського православного церковного собору 1918 р. Продемонстровано, що архієпископ Олексій належав до числа небагатьох ієрархів, які на початковому етапі підтримали прагнення українського церковного руху до унормування канонічного статусу Православної Церкви в Україні. Проаналізовано його роль у переговорах із делегацією Всеросійського патріарха Тихона (Бєлавіна), внутрішню боротьбу між проукраїнською та проросійською течіями на Соборі, а також обставини усунення архієпископа Олексія від участі в соборних діяннях унаслідок заборони у священнослужінні. Висвітлено рішення другої сесії Всеукраїнського православного церковного собору 1918 р., якими було оформлено Українську Православну Церкву як автономно керовану церковну структуру в канонічному зв’язку з Всеросійським патріархом. Простежено подальшу долю архієрея після припинення його участі в соборному процесі, зокрема перебування в Луганську, Кам’янці-Подільському та останній період життя на півдні колишньої імперії. Доведено, що роль архієпископа Олексія в українському церковному русі була вагомішою, ніж це зазвичай відображено в історіографії, а його діяльність стала важливим чинником раннього етапу боротьби за церковне самовизначення православних християн в Україні.
