Тихоокеанська стратегія США у Східноазійському регіоні у 1914 – 1918 рр.

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз тихоокеанської стратегії США у Східноазійському регіоні в період Першої світової війни (1914 – 1918 рр.). Розглянуто передумови формування американської політики в Тихоокеанському басейні, ї та посилення економічних інтересів США у регіоні. Особливу увагу приділено реалізації принципу «відкритих дверей» у Китаї як ключового елементу зовнішньополітичної стратегії Вашингтона. Проаналізовано геополітичні зміни, спричинені Першою світовою війною, які створили сприятливі умови для посилення впливу США та Японії у Східній Азії. Визначено особливості американо-японських відносин, що мали суперечливий характер і поєднували елементи співпраці та конкуренції. Значну увагу приділено аналізу «Двадцяти однієї вимоги» Японії до Китаю 1915 р. як чинника загострення міжнародної ситуації та каталізатора дипломатичної активності США. Досліджено реакцію американської дипломатії на японську експансію, зокрема діяльність Державного департаменту та зміст дипломатичних нот, спрямованих на захист територіальної цілісності Китаю. Окремо розглянуто угоду Лансінга-Ісії 1917 р. як спробу врегулювання суперечностей між США та Японією та приклад компромісної політики в умовах глобального конфлікту. З’ясовано, що тихоокеанська стратегія США у 1914 – 1918 рр. характеризувалася поєднанням декларативної прихильності принципу «відкритих дверей» із прагматичними дипломатичними діями, спрямованими на стримування японського впливу та збереження балансу сил у регіоні. Встановлено, що попри обмежені можливості прямого впливу, США змогли закласти підґрунтя для подальшого посилення своєї ролі у Східній Азії у міжвоєнний період.