Abstract:
У статті здійснено комплексний аналіз трансформації методів історичного дослідження з середини ХХ – початку ХХІ ст. у контексті розвитку інформаційної аналітики, міждисциплінарних підходів і цифрових технологій. Простежено еволюцію історичної науки від традиційного описового історіописання до аналітичних моделей, орієнтованих на вивчення структур, тривалих процесів, масових соціальних явищ і великих масивів даних. Показано визначальний вплив методологічних новацій школи «Анналів», яка переорієнтувала історичне пізнання з політичної подієвості на комплексне дослідження суспільства, ментальностей, економічних і просторових чинників. Окрему увагу приділено концепції Ф. Броделя, зокрема його багаторівневому розумінню історичного часу та дослідженню довготривалих структур як чинників історичного розвитку. Проаналізовано специфіку української історіографії середини ХХ – початку ХХІ ст., яка тривалий час розвивалася в умовах радянської ідеологічної парадигми та методологічної ізоляції. Показано, що після здобуття незалежності України відкриття великих масивів джерел з архівів, розширення проблематики досліджень прискорили інтеграцію у світовий науковий простір та стали важливими чинниками модернізації методології вітчизняної історичної науки.
З’ясовано роль кліометрії як напряму, що інтегрував історичну науку з економічною теорією, статистикою та математичним моделюванням. Висвітлено значення кількісних методів для переосмислення економічної історії, демографічних процесів, транспортних систем, урбанізації та соціальної динаміки. Розкрито особливості становлення цифрової історії як нового етапу методологічної модернізації, пов’язаного з використанням електронних архівів, великих баз даних, візуалізації історичних процесів і комп’ютерного опрацювання джерел.
Окремо розглянуто впровадження технологій штучного інтелекту у сучасні гуманітарні студії. Визначено можливості алгоритмічного аналізу текстових даних, автоматизованого розпізнавання джерел, семантичного маркування та виявлення прихованих зв’язків у великих масивах історичної інформації. Водночас наголошено на ризиках використання ШІ, зокрема проблемах достовірності, академічної доброчесності та необхідності критичної перевірки результатів машинного аналізу.
Зроблено висновок, що трансформація методів історичного дослідження упродовж означеного періоду відображає перехід історичної науки до нової парадигми, у якій поєднуються класичні принципи джерелознавчої критики з сучасними інформаційно-аналітичними інструментами. Це відкриває нові перспективи для поглибленого осмислення минулого та підвищує потенціал історичної науки.
