Проблеми викладання навчального курсу «Історія країн Азії та Африки доби Середньовіччя» у закладах вищої освіти України

Abstract

«Історія країн Азії та Африки в добу Середньовіччя» – непріоритетна навчальна дисципліна, змушена інтегруватися «для цілісного розуміння історичних подій» з історією України. Такий стан речей пояснюються двома причинами: по-перше, слабкими позиціями українського сходознавства в цілому, а по‑друге, європоцентричним зовнішньополітичним вектором України після здобуття нею незалежності в 1991 р. У ХІХ ст. у Західній Європі «Історія Сходу» вивчалася через академічний орієнталізм, археологічні експедиції та колоніальну експансію і включала в себе спершу історію країн і народів східної частини Середземноморської цивілізації, разом з усією Північною Африкою та Південно‑Східною Європою (Балканами з прилеглими територіями). Та поступово поняття «Схід» увібрало в себе «всю» Азію з «усією» Африкою. У 1920–1930 рр. було здійснено спробу інтегрувати історію країн Азії та Африки в узагальнюючий курс всесвітньої історії. Однак у реаліях СРСР історію Центральної Азії (Казахстану, Таджикистану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистану), а також історію Східної Азії (Китаю, Монголії, Японії, Кореї) було зовсім неможливо «вписати» в традиційні навчальні курси «Історія стародавнього світу» та «Історія середніх віків». А для вивчення пізніших періодів світової історії довелося розробляти нові навчальні курси: «Нову історію країн Азії та Африки», «Новітню історію країн Азії та Африки». У 1934 р. в УРСР були закриті всі сходознавчі установи. Період стагнації закінчився тільки наприкінці 1950-х рр. З цього часу почала зростати кількість робіт, вдосконалювалася їх якість, а ще поширювалися зв’язки України з країнами Сходу – УРСР набувала все більшої ваги в міжнародному середовищі. Зі здобуттям Україною незалежності у вивченні історії середньовічного Сходу запанував європоцентризм. У статі викладені ті методологічні, навчальні, науково-методичні та психологічні проблеми, з якими автор, як викладач зіштовхнувся при викладанні історії середньовічного Сходу. До навчально‑методичних проблем автор зараховує: наявність величезного обсягу матеріалу, який потрібно засвоїти при обмеженому часі та нестачу сучасних україномовних підручників. Методологічними проблемами при вивченні курсу автор вважає: необхідність використання міждисциплінарного підходу; європоцентризм; складність періодизації та термінології. Науковими проблемами при вивченні середньовічної історії Азії та Африки виступають: специфіка джерельної бази та історіографії. Психологічними проблемами автор називає: низький базовий рівень знань студентів, екзотичність самого матеріалу, що вивчається та специфіку регіонів.