Abstract:
У статті на теоретико-оглядовому рівні обґрунтовано моделі соціально-педагогічного супроводу внутрішньо переміщених осіб у територіальній громаді та визначено компетентності фахівця, яких потребує кожна з них. Актуальність зумовлена переходом внутрішнього переміщення у сталу соціальну умову, за якої інституційна логіка допомоги вступає в суперечність із розвивальними завданнями педагогічної роботи. Методологічною основою слугували системний, діяльнісний і компетентнісний підходи; використано аналіз і синтез, порівняння, систематизацію та контент-аналіз нормативно-правових актів. Розмежовано поняття соціальної підтримки, соціального супроводу й соціально-педагогічного супроводу за природою явища, суб’єктом, метою, часовими межами та показником результату, що унеможливлює підміну розвивальних завдань обліком наданих послуг. Обґрунтовано трирівневу структуру супроводу, яка охоплює індивідуальний, груповий і громадський рівні, та показано, що робота лише з переміщеними особами без паралельної роботи з приймаючою спільнотою відтворює міжгрупову напругу, на зняття якої вона спрямована. Виокремлено три моделі супроводу – дефіцитарну, адаптаційну та інтеграційно-партнерську, порівняні за метою, позицією особи, методом, критерієм результативності й ризиком; установлено, що основною проблемою є консервація дефіцитарної моделі. Визначено вісім професійних компетентностей фахівця: правову, діагностико-оцінювальну, кейс-менеджменту, травмочутливу, культурно та ґендерно чутливу, комунікативно-медіаційну, проєктну й компетентність самозбереження. Окреслено наслідки для професійної підготовки: наскрізна лінія роботи з переміщенням, перенесення частини навчання в громаду під менторським супроводом та оцінювання результату за здатністю студента обґрунтувати вибір моделі.
